Історія школи

В кінці XIX століття в місті Бобринець проживало понад дев’ять тисяч жителів навчання можна було отримати лише в трикласному повітовому училищі, а згодом і в парафіяльному училищі.

На пропозицію іменитих жителів міста в 1874 році, восени, на розі вулиць Миколаївська та Базарна в одноповерховій будівлі була відкрита трикласна жіноча прогімназія з одним підготовчим класом. Згідно з найдавнішими офіційними джерелами, які вдалося відшукати, у 1891році в жіночій прогімназії навчалося 68 учениць віком від 9 до 14 років, 13 із них користувалися безкоштовним навчанням.

Гімназія працювала за загальним навчальним планом, який був обов’язковий для всіх жіночих гімназій. Лише на вибір вивчалися мови, музика, різні напрямки рукоділля.

Бобринецька прогімназія була престижною аристократичною школою. Тут навчалися дворянки, дочки купців, багаті міщанки. Там по-справжньому виховували дівчаток: як вітатися, що одягати, як поводити себе за столом, в гостях, на вулиці. Для цього, в кожному класі крім учителя була класна дама.

Прогімназія відігравала роль одного з найважливіших культурно-освітніх центрів міста. Від бажаючих вступити до підготовчого класу не було відбою, тому при вступі проводився конкурсний відбір. З огляду на це, міська влада поступово відкривала нові класи.

З 1906 року прогімназія переживала поступову реорганізацію і в 1913 році стала жіночою гімназією, в якій було вісім класів з підготовчим.

По закінченні прогімназії дівчата могли вчитися на акушерок, фельдшериць, мали право вчителювати, могли вчитися на вищих медичних курсах, в університетах

Шкільна освіта в міжвоєнний період.

Восени 1919 року в місті Бобринці була встановлена влада більшовиків, і навчання в школі відновилося.

Навчалося в ній тоді всього 125 учнів. Першим директором реорганізованої школи був Бунцельман Авер’ян Якович.

У 1922 році в школах міста почали створюватися піонерські організації. Така організація одна із перших була створена та успішно діяла і в нашій школі. У 1926 році було введено посаду старшої піонервожатої. Нею стала Предмеснікова С.Й.

Чергової реорганізації школа зазнала в 1932 році, коли була переведена з семирічної в середню. В той же час, школа була визнана зразковою. Директором був Іванченко М. С.

У 1937 році Бобринецька семирічна школа була розділена на школу №1 (директор - Третяк Михайло Гаврилович) та школу №2 (наша школа), директором якої залишився Іванченко М. С.

Війна і школа

Випуск 1941 року припав на 21 червня. На той час школа мала випустити три десятих класи, а це близько 90 осіб. У перші дні війни 9493 наших земляки пішли на фронт, серед них були майже всі випускники разом зі своїми вчителями.

При окупації в приміщенні школи розташувався німецький склад обмундирування.

Відступаючи, німці пограбували школу, а в ніч з 15 на 16 березня приміщення школи разом з багатьма будівлями міста було підірване.

Період зростання та визнання.

У тяжких умовах навчалося 270-304 учні у дві зміни. Почалося навчання 1 квітня 1944 року. Вікна в приміщеннях, де розмістилася школа, були розбиті, не було парт, стільців, столів, навіть лавок. Вчителі та учні допомагали збирати необхідні меблі. Діти у вільний час самі виготовляли столи та лави. Перші дні доводилося сидіти просто на підлозі.

Першим директором школи у 1944 році був Кравчук Пимін Явтухович, якого у зв’язку з призовом в армію у вересні 1944 року змінила Забродська Марія Тимофіївна. Вона разом з колективом вчителів домагалась того, щоб забезпечити школу всім необхідним для навчання.

За досягнуті успіхи в навчально-виховній роботі у 1946 році були нагороджені орденами та медалями: Кірічко Микола Кузьмович (вчитель географії) орденом Леніна, Пастушенко Клавдія Костянтинівна (вчитель молодших класів) орденом Трудового Червоного Прапора, Забродська Марія Тимофіївка (директор школи) медаллю "За трудову доблесть", Бєлінський Йосип Степанович (вчитель фізвиховання) медаллю "За трудову доблесть".

У період з 1946 по1948 роки на посаді директора школи №2 були Жигалов Петро Іванович (1946 р.), Третяк Михайло Гаврилович ( 1947-1948 рр.), Завалко Михайло Петрович (1948 р.), Іванченко П.Я. (1948 р.).

У 1948 році семирічна школа №2 була реорганізована знову в середню школу. Директором середньої школи був призначений Максименко Олександр Трохимович. У 1948-1949 навчальному році в школі навчалося 386 учнів. Матеріальна база школи зросла, поповнилася навчальним приладдям. У 1949-1950 н.р. було придбано духовий оркестр, була добре поставлена художня самодіяльність (керівник Шамкій Дмитро Феодосійович).

Навесні 1958 р. учні школи, батьки, комсомольці міста розпочали очистку подвір’я, цегли, копали котловани під фундамент школи.

Директорами школи з 1950 по 1963 рік були Кобифа Дмитро Філімонович (1950-1957 рр.), Касьянов Михайло Павлович (1957-1958 р.), Могильда Павло Сидорович (1959-1963 рр.)

Опорна школа району.

31 серпня 1961 року відбувся довгоочікуваний день – урочисте відкриття новозбудованої школи. 1 вересня в приміщення школи ввійшов 721 учень до 20 класних кімнат та кабінетів.

1962 р. рішенням Пленуму райкому Комсомолу школі було присвоєно ім’я «40-річчя Піонерії». З цього часу середня школа №2 називається школою імені 40-річчя Піонерії. 1964 р. рішенням Облвиконкому Облвно в місті Бобринці були об’єднані всі старші класи в єдиній школі – в школі імені «40-річчя Піонерії». Наша школа стала єдиною середньою школою в місті, і випустила тоді 11 класів.

У 1967 незабутньою подією в житті школи було нагородження її Пам’ятним прапором Районного Комітету Комуністичної партії та виконкому районної ради депутатів трудящих в день святкування 50-річчя Жовтневої революції.

Двоє вчителів отримали звання Заслужених вчителів України. Це Бакал Віра Данилівна та Павелко Валентина Федорівна.

Школа була названа опорною в районі.

Директорами школи з 1963 по 1998 рік були: Котлов Олексій Васильович (1963-1977 рр.), Лавріненко Віктор Артемович (1977-1979рр.), Болтунова Раїса Семенівна (1979-1981 рр.), Мітлов Віктор Васильович (1981-1984рр.), Кізяєв Олександр Васильович (1984 по 1985 рр.), Ісупов Володимир Григорович (1985-1998 рр.).

Сьогодення школи.

Сучасне приміщення школи почало будуватися у 1984 році. На будівництві нової школи працювали також всі жителі міста.

1 вересня 1987 року школа перейшла в новозбудоване приміщення по вулиці Леніна, 64.

У 1988 році Комітет України по фізкультурі і спорту нагородив школу дипломом І ступеня за кращу матеріально-спортивну базу.

У 1988 році педагогічний колектив школи був визнаний кращим і удостоєний занесенням фото колективу на районну Дошку Пошани.

У 1990 році у школі було відкрито Музей Бойової слави та пам'ятний знак загиблим у роки II світової війни вчителям та учням міста.

25 березня 1997 року Звання Заслуженого вчителя України присвоєно вчителю біології, вчителю-методисту Пайол Любов Семенівні.

У 2005 році школа реорганізована у навчально-виховний комплекс «Бобринецька гімназія -загальноосвітня школа І-ПІ ступенів №1».

Варто зазначити, що НВК «Бобринецька гімназія - загальноосвітня школа І-ПІ ступенів №1» - найкраща школа району. Учні не обмежуються лише навчальною програмою, а беруть участь у гуртках, що діють як у самій гімназії, так і в районних установах, активно займаються самодіяльністю, беруть участь та перемагають в учнівських предметних олімпіадах високих рівнів.

Також учні нашої школи восени і навесні вирушають на екскурсії по рідному краю. Київ, Львів, Черкаси, Умань, Миколаїв, Одеса, Крим - ось неповний перелік місць, де побували наші школярі, що може стати прикладом для учнів інших шкіл. Протягом кількох років старшокласники були учасниками експедиції на розкопках Ольвії, а учні 8-9 класів – історико-краєзнавчої експедиції до Чигиринського заповідника.

Нам є чим пишатися і до чого прагнути!

Учительський склад гімназії професіональний, сумлінний, відданий своїй справі. Педагогічний колектив налічує 52 працівники, серед яких вчителів-методистів - 20, старших вчителів - 6, вищу кваліфікаційну категорію мають - 34, І кваліфікаційну категорію мають - 7, ІІ кваліфікаційну категорію мають - 4, категорію "Спеціаліст" мають – 7 вчителів. Очолювала школу в 1998-2012 роках Борисова Тетяна Пилипівна. На сьогоднішній день директором школи є Карпук Володимир Васильович.

Кожен урок - відкриття, учні сприймають матеріал легко та цікаво, а якщо раптом виникає проблема, вчитель, найкращий порадник, завжди допоможе її вирішити.

Близько 10000 молодих людей з 1874 року вийшли в світ з порогу школи. Це вчителі, лікарі, інженери, юристи, економісти, агрономи, артисти. Багато з них стали відомими спеціалістами, якими школа гордиться. Це: Микола Равіцький – заслужений артист України, Володимир Мунтян – професор, доктор юридичних наук Київського університету, Петро Тодоровський – всесвітньо відомий кінорежисер, О. Жадан – заслужений лікар України, В. Савченко – заслужений геолог, О. Бондар – доцент Одеського с-г інституту, Тараненко Л. - заслужений лікар України та багато-багато інших.

Не могли забути й тих, хто в ім’я людства на вівтар свободи і незалежності поклав своє життя. А їх, таких випускників нашої школи, - десятки, сотні в роки другої світової війни вкрили себе невмирущою славою.

Значних успіхів досягли і випускники останніх років. Так Замша Андрій – викладач Академії ВМФ Петербурзі. Бенет Дмитро – заступник командира 15 флотського екіпажу Чорноморського флоту. Викладачами університетів стали Крячко Світлана (Міжнародний університет цивільної авіації), Шевченко Валентина (Кіровоградський педуніверситет), Цесарський Фелікс (Харківська юридична академія), Лавріненко Олег (Харківська юридична академія).

Ніколи ми незабудемо тих, хто майже все своє життя віддав школі, дітям. Близько 40 вчителів-пенсіонерів, ветеранів праці нашої школи знаходяться на заслуженому відпочинку. Їх справу натхненно продовжує нове покоління педагогів. Серед них 29 випускників нашої школи в минулому.

Щорічно відбуваються зустрічі випускників. Час бере своє, і колишні учні, які стали дорослими людьми, і вже самі виховують дітей та внуків, ведуть їх навчатися в рідну школу. Разом з випускниками вони проводять теплі зустрічі, згадують шкільні роки, над чимось добродушно всміхаються, часом журливо опускають очі, а коли учні танцюють шкільний вальс, у кожного без винятку тихенько щемить серце... школа… рідна і так приємно було знову сюди повернутися, хоча б на мить. Недарма ж говорять: «Повертайтесь до рідної школи, щоб в дитинство своє зазирнуть.»

Кiлькiсть переглядiв: 7

Коментарi